Охарактеризуй себе чотирма словами.   Гіперкомунікабельна, щира, амбіційна, віддана.   Звідки ти, де навчалася?     Я закінчила факультет журналістики та факультет англійської філології. На останньому курсі почала працювати у Кластері. Здаючи дві сесії паралельно та працюючи на роботі, я добре зрозуміла чому тайм менеджмент важливий.     Я планувала навчатися в магістратурі закордоном. Вступила в кілька вузів в Англії, отримала стипендію, яка покривала лише частину витрат. Але навіть так ціни були надто кусючі, різниця між фунтами та гривнями суттєва, тому розуміла, що навчання там мені не по кишені.     Але я не шкодую. Що так склалось і певна що на все є свої причини. Я згідна, що людині потрібні прикладні знання, на жаль дуже мало університетів в Україні можуть давати реальні знання, котрі зможеш застосовувати у роботі. Тому я безмежно рада, що здобула стільки практичного досвіду.     Насправді, я досі замислююсь про навчання у Лондоні, але цього разу пробувала б свої сили не у журналістиці, а у PR. Я знайшла себе в цій сфері.   Які у тебе захоплення?   Я обожнюю свій ровер. Він носить дуже символічний характер, адже друзі подарували його мені на 20-річчя. У дитинстві я завжди мріяла про ровер та батьки, знаючи мою непосидючість і жагу до пригод, не купували його, бо знали, що буду ганяти по дорогах. Тож 20 – це якраз вік, коли можна стати безпечним водієм велосипеду. Кумедно, що ми навіть охрестили ровер іменем «Тревор» і подруга жартувала що буде його хрещеною ???? Тож я не розлучаюсь із Тревором, бо це мій безстресовий спосіб пересування на роботу, а іноді й у вихідні.   Я люблю подорожувати, мабуть, як усі. Стараюсь хоча б тричі на рік побачити якусь нову країну чи місто. Втім, намагаюсь шукати нетипові місця. Навряд чи я поїхала б влітку в Туреччину чи Єгипет. Переконана, що це прекрасні країни, але туди б помандрувала уже з сім’єю у пошуках пасивного і спокійного відпочинку. А поки що,  дуже хочу спланувати мандрівку у Марокко.   Не знаю, чи це хоббі, але спілкуватись з людьми – це найкраще, що може бути. Я відчуваю потребу в комунікації, в увазі, в обміні досвідом з людьми. Незвичайні, нестандартні, нетипові люди для мене – скарби, джерело натхнення, а іноді і драйвери руху та власного розвитку. Шалено радію, коли вдається зв’язувати чи познайомити двох людей із схожими ідеями чи поглядами. Особливо, коли з такого знайомства зароджується новий проект. Безсумнівно, інколи спілкування дуже втомлює, та мене комунікація частіше драйвить. Я з тих людей, до яких геніальні ідеї не приходять на самоті. Мені треба вголос обговорити проблему, щоб прийшло якесь рішення. Все залежить від оточення. Завдяки певним людям, що правильно скеровують мої думки, народжуються нові ідеї і виходить щось дуже класне.

Чим зараз займаєшся і як до цього дійшла? Приблизно півроку тому я стала PR директором. Для мене особисто PR – це симбіоз маркетингу і журналістики. В певний момент зрозуміла, що суто писати тексти, працювати з SEO-оптимізацією чи продажами мені нудно. А PR – це така ніша, де я себе дуже затишно почуваю. Я дійсно задоволена тим, що я потрапила сюди і не уявляю, чи існує життя після Кластеру. Ти організовуєш найбільшу конференцію в Україні, запускаєш освітні програми і розумієш, що робиш щось дійсно вартісне. Кластер робить круті речі, які змінюють середовище міста і життя людей. Я – прихильник тривіальної думки «Мисли глобально – дій локально», тому вірю, що великі зміни починаються із маленьких справ, для мене це – принцип роботи нашої спільноти. Покращити саме свій сегмент, робити щось добре на регіональному рівні, працювати над собою – це значно реальніше, ніж фрази на кшталт «хочу змінити світ на краще». Тому гарно, коли люди починають із свого маленького «навколо» і покращують його. Я мала кілька пропозицій працювати у ІТ-компаніях. І, мабуть, було б раціонально погодитися працювати на спокійнішій роботі із зарплатою у доларах. Але я не завжди раціональна людина. Настав певний момент, коли  я зрозуміла, що не зможу піти на «кльову зарплату», якщо робота  просто нецікава тобі. Не уявляю, що буду ходити на роботу, яку буду ненавидіти. Кластер – це вулик: всі бігають, літають, взаємодіють і стараються просто добре виконувати свою маленьку справу. Нехай часто буває дуже непросто, але хіба цікаво жити без труднощів? Зараз в мене вже є маленька команда з трьох людей, але вона дуже потужна. І зізнаюсь, що для мене великий challenge делегувати обов’язки чи регулярно контролювати роботу. Та я відчуваю колосальну підтримку і від команди і від СЕО, тому знаю, що точно навчусь. Приємно, що у Lviv IT Cluster заохочують до розвитку, є можливість кар’єрного зросту. Мала змогу добряче прокачати свої навики у Digital Marketing School та kmbs, а тепер думаю про навчання у КАМІ. Чому коворкінг – це круто? Розкажи про свій досвід в Startup Depot. Насправді, Startup Depot це круто. Раніше я ніколи не працювала у коворкінгу, тому сам концепт дуже цікавий. Основною рисою людей, що працюють в коворкінгу, є відкритість. Не дивлячись на те, що кожен займається своєю справою, всім потрібне спілкування. Часто сюди стікаються різні люди, які бачили світ. Люди різних професій, не тільки ІТ-шники. Ти не знаєш, хто прийде сьогодні в коворкінг, тож щодня можна зустріти когось нового. Працювати в коворкінгу – це можливість постійно зустрічати цікавих неординарних людей, кожен день як сюрприз. Я працювала в офісі, в call-центрі. Це був хороший досвід в плані покращення англійської мови, але, все ж таки, працювати в офісі мені було нудно. Рутина, монотонність роботи поступово приводить до деградації. В мене була мета – заробити на першу мандрівку закордон на Мальту, яку я успішно виконала, поставила галочку і вирішила звільнитись. Офіси, рутина, монотонність – це не моє. Феномен  коворкінгу полягає в тому, що ти ніби перебуваєш в офісі, але в той же час і ні. Тут немає якоїсь сірої буденності, обстановка неформальна, люди не працюють за чітким графіком, відчуваєш себе вільнішим. Я рада, що в мене є такий досвід. Коворкінг – це місце не тільки для роботи, але і для затишної розмови із цікавими людьми.

Улюблені книги та фільми, які можеш порадити всім. 

 

Одне з моїх улюблених видавництв – це «Темпора», там завше можна знайти книги для журналістів або ж істориків. Тож дві книги, які мене справді вразили саме від цього видавництва: “Мафіозна держава” Люка Гардінга та «Розмова з Терористами» Піта Тейлора. Остання дуже крута особливо для журналістів чи журналістів-напівкровок, як я. Вона про британського журналіста, котрий 40 років досліджував тероризм і бачив його різні сторони. Дуже сильна і психологічно непросто книга, але це must read. А з професійної літератури можу порадити книжку, що зараз читаю, це «Розквіт PR та занепад реклами» Ел та Лори Райс. Лише половину прочитала, але бачу що книга буде у моєму особистому топі.

 

Обожнюю фільм «12 розгніваних чоловіків», для мене це приклад бездоганної режисури та акторської гри.

 

Які в тебе мрії та плани на майбутнє?

Я все ще хотіла б рік прожити і попрацювати за кордоном. Я ніколи не мала плану емігрувати. Я є продуктом totally made in Ukraine і це відображається в моїх життєвих поглядах та цінностях. Маю великі сентименти до цієї країни і міста у якому мешкаю. Тому хотілося б запозичити цікавий досвід або ж якщо ідея просто визріє сама – реалізувати її. Поки виношу у голові ідею одного проекту і хочу вірити, що після одного року закордоном я наберусь мужності втілити ідею у життя. Може звучатиме наївно і трохи по-дитячому, але хотілося б зробити щось для цієї країни і було б гарно, якби моя власна справа допомогла б мені у цьому. Щоб за років 20-30 могла нарікати лише на себе, щоб не було соромно і я могла щиро сказати, що спробувала.

 

Яку пораду можеш дати іншим?

 

Не жалійте себе і працюйте більше. А якщо дуже хочеться себе пожаліти – краще підіть на тренування якесь. Спорт вибиває із голови всі непотрібні думки, одразу станете організованими, раціональнішими і, як бонус, отримаєте необхідну дозу ендорфіну.